|
January 12th, 2004
01:31 am - Аратта
З знаннями приходить бачення. Коли цитувавим Густава, то ще не знав того, що знаю зараз.
Спихати все на щось одне не можна, наприклад на ментальність. Але я буду говорити про візерунки (patern) поведінки. Є візерунки поведінки індивіда, є візерунки соціогрупи, а є візерунки поведіки цілого етносу.
Сучасні українці мають корені, що сягають десятка тисяч років в давнну (наразі подаю це як твердження, бо приводити посилання не на часі). Інші - є набагато молодшими, хто на 3 тисячі, хто на 5, дехто на всі 7 тияч, а є зосім юні, яким вік налічується сотнями.
Вік визначає мобільність, спроможність адаптуватися, змінювати візерунки під впливом зовнішніх факторів. Відповідно древній етнос визначається неспроможністю швидко реагувати на зміну візерунків.
Якщо переглянути світову історію, то на неї досить зручно дивитися у логарифмічній шкалі часу. При чому, важливі, епохальні події, чимдалі, тим швидше трапляються. Історія пришвидшується. Чи то пак суспільні процеси пришвидшуються. І ми далі все це розвиваємо. Швидко поширити інформацію, новини змінити життя народу за 90 днів (провівши "визвольну" війну). Оксамитові, рожеві і т.п. революції стали нормою. І т.д. Як в житті народу, так і в житті окремого індивідума все може відбутися вже.
Можу говорити детальніше, і глибше, але, поки-що, призупинюся. Підсумовуючи скажу, що Густав Водичка, це все описав з зовнішньої сторни. Так би мовити візуальний бік, кінцевий ефект. А вище викладено погляд зсередини, або на корінь :)
Current Mood:  contemplative
|
May 27th, 2003
02:59 am - Пост-совєцькі реалії. Гротеск та Готика, як об'єкт.
У Львові успішно завершено ще один етап диверсійної операції. Замовників достеменно невіомо... Поки що... Виконавці - не зрозуміли, в чому їх задіяли... Непричетні - стали знаряддям. В Україні можливо назвати біле чорним і не виглядати вар'ятом. І чим далі - тим легше... Але по-порядку, фактаж такий:
В четвер, 22-го травня о 19:00 в Львівському Парку Культури було заплановано концерт відомої групи Кому Вниз. Її культовість дляя деяких субкультур у Львові та деяких вікових категорії не викликає сумніву. Така подія мала б викликати досить суттєві хвилі в доволі спокійному житті Львова. Акція ж бо відбувалася на відкритій сцені і була безкоштовною. Не сталося... Виявляється, напередодні, непереконливі слухи про дійство ходили серед Пластового Юнацтва. А на сам день 22-го, в одному з гуртожитків Університету була вивішана однісінька афішка, чи то пак, оголошення. Такі джерела спромоглися до кінця дня, разом з фартушковим телеграфом назбирати коло 200 слухачів. Мені ж бо, особисто та інформація потрапила якраз через такий телеграф, пройшовши десь 5 чи 6 посильних. Хлопаки з гурту були на диво терплячими. Чесно відспівавши свої 40 хвилин, вони подякували та попрощалися. І їх можна зрозуміти. Я їх розумію, імовірно теж пішов би зі сцени. А потім багато раз зважував би пропозиції поїхати на виступ до Львова...
Усе, що відбувалося, чемненько потрапило на відеоплівки і подорожує до Замовників, або монтується на столах режисерів сієї диверсійної акції.
В суботу, 24-го травня сталася ще прикріша подія. На центральній площі Львова, коло пам'ятнику Кобзареві відбувався концерт. Ні до концерту ні до тої публіки, що зібралася ніяких претензій висловити не маю морального права, їм можу тільки подякувати, бо стояла така спека, що, з незвички, сонячний удар спіймати можна було легко. На сьому ж концерті глядачів було менше ніж концертантів. І се в рамках днів Шевченка... Чи зрозуміли ті, кого "підставили" що їх "підставили"? Що можна зробити зараз? Результати бо таких дій є наочним матеріалом для подальшої русифікації, нищення всього українського, дорогого серцю...
Відкопувати сокиру війни прийшла пора. Махати ж нею прийдеться в будові, не у війні. Кому не байдуже, зголошуйтеся, в єдності наша сила.
Current Mood: confident
|
May 26th, 2003
02:42 am
«...Весільні обряди незрівнянно численніші та складніші, ніж обряди родильні; щоб познайомити з ними читача, нам прийдеться спочатку сказати за організацію селянської молоді на Україні організацію, яка не має в собі нічого обрядового, але надзвичайно тісно зв'язана з розумінням весільних звичаїв. Парубки та дівчата кожного села, що досягли шлюбного віку, утворюють щось на кшталт товариства або двох товариств з отаманом та отаманкою на чолі, з правильними внесками тощо. Зорганізувавшись таким способом, молодь влаштовує вечірні збори: літом на вулиці, похід із «звіздою», колядки - на Різдво та досвітки й вечорниці - з осени до весни. На цих останніх зборах, що трохи нагадують великоруські «посидѣлки», але й дуже од них відзначаються, молодь грає, співає, танцює, частується, а на кінець приносять до хати достатню кількість соломи та зговорені вже пари лягають спати, - як думають одні, цілком безгрішно, а на думку инших - не завше без гріха. Вибирають собі пару цілком вільно, і це ні до чого не зобов'язує; пари сходяться й розходяться згідно з взаємним нахилом. Збори, подібні до цих, ми знаходимо майже у всіх народів, як найпримітивніших, так і досить високоцивілізованих. На Україні вони є місцем ближчої знайомости між молоддю, знайомости, що провадить до
шлюбу...» с. 195 (11. Обряди)
Студії з української етнографії та антропології.
Проф. ХВЕДІР ВОВК.
Прага. Український громадський видавничий фонд. 1928.
Current Mood: perplexed
Current Music: Луїджі Керубіні - Реквієм - Agnus Dei
|
December 15th, 2002
02:02 am - Іскри на Миколая
Йде Миколай. Це свято перетворюється на такий собі домашній, затишний день з міріадами іскорок. Кожна іскорка - це подаруночок. Ой як світяться діти від тих іскорок. І як добре, що всі діти світяться того дня. Від того світла увесь Миколай веселий і радісний. Великі діти - теж діти. І навіть більше ніж ті, що малі. Їх радість є непоказною, але ще справжнішою, ще виразнішою, вони бо повертаються в дитинство, і згадують як вони будилися того дня і усвідомивши, що то вже Миколая... Одразу зазирали під подушку, щоб перевірити, що там під нею зачаїлося! Що ж там Миколай приніс, і чи не золоту різочку бува?.. А тоді дивувалися, чому той Миколай так забував ще подарунки в бабці і дідуся, і чому він так боявся, що не донесе і залишав їх в цьоці і вуйка... То було... А тепер друзі та близькі, з неймовірними історіями, приносять іскорки, і світяться теж від того тепла, бо виконують місію за дорученням доброго Миколая. Добре, що свято повертається, добре, що по-домашньому, невимушено і природньо...
Current Mood:  peaceful
|
December 7th, 2002
04:23 pm
Хаос - вища форма організації. Хто противиться цьому, - наражається на фундаментальні сили.
|
02:35 am - Зима йде...
Спішу на Підвальну. Швидко переставляю ноги. Зимно бо холодно... Підвальна. Її ремонтували. Вона гарна. Проглядаються з глибини віків химери минулого. Може це в уяві тільки? Та ні. Вони залишили свій настрій. Його інколи чути. Сьогодні зимно. Зимно бо холодно. Інколи автомобіль поставить ультиматум про звільнення території. От і мігрую справа наліво і зліва направо. Мало авто. На Підвальній тихо. Люблю Підвальну. Арсенал сторожує її. Вежа Корнякта розвеселяє. Трамваї не дають заснути. Нема вже трамваїв. Тихо. Порохівка світиться весело віконницями. Поскрипують двері випускаючи пари і гуртки відвідувачів. Там сьогодні знову імпреза. Смиренні, спокійні розходяться людиська. Jazz Bez... Добре йому, він в теплій Порохівці, що весело підморгує віконницями і поскрипує дверима випускаючи відвідувачів. Зимно. Швидко переставляю ноги. Поскрипує натягнутий як струна лід. Ковзанки відшліфовані пустотливими дітлахами. Статечні Домінікани. Свічкове світло всередині. Дзвіниця осяяна реверсним світлом. Випливає струнка стріла. Гм, Львову повезло на телевежу. Приємні пропорції, гарне світло. Її здається полюбили. Стихли нарікання... Тепер уже незвично і незручно, якщо вона не світиться. Червоні світні перетинки виділяться в синій млі туману. Сьогодні низько хмари. Якась аналогія з "Горянином" вперто лізе в голову. Вулички. Стоп. Підворітня. Дерев'яні сходи. Треба буде повернутися сюди. Якось. Чи ви бачили Ресторанчик? Не ресторан а ре-сто-ран-чик. Ага, а ві Львові є, і не просто так собі, а "Старий рояль". І знову Jazz, тепер просто Джаз, постає в провулках свідомості. Скрип-скрип. Зимно. А їй не зимно. Стоїть на фонтані, красуня, біла. Багато вона бачила. Ринок. Зимно. Скрип-скрип. Швидко переставляю ноги. Двоє випадкових зустрічних пробують розминутися. Він пробує пояснити. Вона - зрозуміти. Де ж та трамвайна зупинка, і де Преображенка... Швидко переставляю ноги. Пара. Вона закутана до кінчика носа. Він простоволосий. Вона в рукавичці затиснула квітку. Швидко. Спішать. Зимно. Шумить проспект. Граються в перегонки пижики. Всі втікають з міста. В свої бльоки, такі подібні. Маленькі села в великому місті. Хто змерз хапає пижик, що їде в напрямку. Хто ще терпить, то чекає на того що до порогу довезе. Зимно. Швидко переставляю ноги. Ось і мій, завантажується. Цікаво так. Старенький дідусь. Щось таке рідне в ньому відчувається. Вже їдемо. "Од коньца до коньца". Він ще 3 кляси за-поляків закінчив. Почав четверту, так не дали, вернули в третю, руску вчити. Поплила розмова. Про народи, про мови, про фразеологізми та ідіоми. Про іноземців, що намагаються нашу мову вчити... Легко так. Знайомство на чвертку години. Чи ще стріну того дідуся? Львів великий, і Львів маленький. Часто дивуєшся впадковостям, що перетворюються на закономірності. Усе так мало бути. Переставляю ноги. Слизько. Буде ще зимніше. Зима йде...
Current Mood: calm
|
November 4th, 2002
11:26 pm - Осінь у Празі
Сьогодні в Львівському повітрі вже було чути запах зими. Сухе і морозне повітря. Все в очікуванні, тільки почався листопад...
Сьогодні русло розмови пішло до осені, до тої що за вікном, Вона скочила до весни, Він повернувся назад до осені і його занесло в Прагу, на роки назад. До тої осені, що залишила майже кожен день в пам'яті, і тої Праги, яка складалася з хвилин, і кожна хвилина стоїть особняком, бо інша.
Починалося усе надто спонтанно і по усіх правилах випадковостей... В останні хвилини Він здецидувався на ту поїздку і з того моменту став наїзником нехвилі... Але все по-порядку.
В Львові уже був листопад, і тільки найбільші сміливці наважувалися втримати по кілька листочків на найміцніших гілках. Автобус стояв від'їзд все відтягувався. Кілька листків попало всередину через Малу, вони і стали лейтмотивом наступних днів. Прощання, і чекання. Поїхали... Вірші, звідки? з нутра... Ессе, звідки? з записника... Колискова, звідки? з щоденника... Чому? Для чого? Мала не знає, Мала відчуває... Він - приймає, приймає як дали і не дивується, бо все в млі. Вечір. Кордон Перший. Збудили, заснули. Під Краковом ковток свіжого повітря, холодно, гойданка, але Малій не дісталося... Глибоко образа... одразу відкинута, бо навчена не ображатися, залишилося враження і осадок... Під ранок, Кордон Другий. Збудили, Заснули. Прага. Вулички. Блукання автобуса. Наша провідничка. Пансіон. Кімната. Четверо. Душ і в місто! в Прагу! до Міста! Калейдоскоп вражень, старовина і модерн, пропахлі часом стіни і хромовані поверхні, хитросплетіння сучасного і минулого, мистецтва та буддення. І Мала і Він і чужинці навколо. Дзвінок, метро. Мала, Він і родичка, що не чакала того вечора відвідувачів з України. Мила та чудернацька бесіда усіма мовами... Ніч, Сон, Ранок, і другий день. Враження притупили враження, адекватність світосприйняття близька норми. Метро під Влтавою завозить в тихий район, в район шикарних особняків та офісів. Він з неочікуваною звичністю сприймає офіс компанії, що ще два дні тому заставила б його принаймні захвилюватися. Малу поглинула Осінь. Тепло. Маленькі деревця, жовтогарячі кульки рівненько вздовж вулиці. За садом височіє Собор. Алеї, скульптури, оборонний рів. Палац, туї пірамідками. Стежки викладені дрібненьким камінням. Собор, Дзвіниця, найбільший Європейський дзвін, Прага з висоти пташиного польоту. Влтава в'ється перерізана мостами, серед них і Карлів, з легендами і настроями. Схил гори, зайнятої американською амбасадою потонув в м'яких червоних і жовтих барвах. Кінець жовтня, тепло... Витончені аркбутани та стрімкі контрфорси Собору згори виглядають як кам'яне мереживо. Вітражі, і розети, напівморок собору... Сад президентського палацу, альтанка, стіна вдягнута в дикий виноград, листочки заляті червінню. І Мала і Він на пару день вирвані зі суєти і залишені для потоку вражень. Червоні дахи над старим містом, брук. Злата Улічка. Іграшкові будиночки. Свічечки, іграшки і сувеніри, трави і парфуми. Побут давніх чехів. Міст, Карлів Міст. Скульптури по обидва боки нагадують про час минулий. Художники і фотографи, митці і ремісники. Міст, Празький п'ятачок. І бажання, які ой як хочеться загадати, ще більше ніж їх отримати доторкнувшись до відполірованого долонями мільйонів спраглих чудес. І будинки вміють танцювати, а в Празі він завмер у тому танці. Вечір, тепло дня вкритого периною хмар міняється прохолодою вечора та дощиком, що моросить... Осінь. Осінь у Празі. Вечір, роздоріжний камінь, Він їде до родичів, що з'їхалися побачитися, Мала - на каруселі. Не все і не зразу. Протест. Осінь у Празі. Накрапає дощик. Пару днів добігають до кінця, Мала і Він вирвані зі суєти... Прага в Осені...
Current Mood:  melancholy
|
October 28th, 2002
11:26 am - Дивна ніч
Німеччина. 28 жовтня 2000 року. Усі звичні бюргери у цей вихідний потягують пиво, розважаються і себе в заміському будиночку чи шукають пригод на дорогах на своєму мотоциклі, що розвиває сотню коників... Але це звичні бюргери. А от п'ятірка українців, обмежена в своєму розумінні розваг, тлумиться в офісі в "Козаків", що тоді існувати лише яко пілот. Вечір же тої суботньої днини четверо з них хотіли провести в м'якому дивані, з пивом, перед телевізором, споглядаючи масні німецькі канали. Інший же, п'ятий, в офіс з'явився повністю екапований до дороги, в трекінґових черевиках, з рокзаком... Якийсь час він провів в магазині, розглядаючи соки, щоколадки, енеретичні брикети... Воно мало стати його супунником і підтримкою на наступну добу. Четверо попрощалися і попрямували до мінібуса, що чекав на них. Вони бо вже з нетерпінням чекали того пивого вечора. Один залишився лагодити справи, він бо домовлявся за зустріч, за 500км. Інша ж сторона тих домовленостей була ще 200 км далі.
Пролунав дзвінок, звичний плин подій уже почав мінятися. Дзвонила секретарка, їй подзвонила племіннииця, вона потрапила у халепу. Швидко зібравшись один та уже накручена кобіта вскочили у машину і за пару хвилин були на місці трафунку. Мінібус, що десяток хвилин тому спокійно, з чотирма і дівчиною за рулем їхав в село, стояв розвернутий посередині дороги, але четверо стояли осторонь, заспокоюючи дівчину, і спостерігаючи роботу експертів від поліції. Інший чотириколесний стояв помнятий, без вітрового скла, двох уже забрала карета швидкої. Під'їхав і хлопака секретарки, він теж працював у компанії. Всі роз'їхалися... Хлопака забрав чотирох, вони поїхали в село, додому розслаблятися і знімати стрес. Один вирішив не міняти планів, зустріч мала відбутися ...а плин подій уже почав мінятися... але дещо залишилося в офісі. Кілька хвилин і все полагоджено.
Один стоїть на з'їзді з міської вулиці на заміську трасу. В руках таблиця, на таблиці назва першого хорошого місця, чотири автобани зійшлися там. Десяток-другий хвилин і Один уже не один. Водій першого автомобіля - це дівчинка років сімнадцяти. в губі кульчик. пофарбована на рижо. Вона їде на забаву до подруг...
Один не довго був один. Йому трапився той, що розкрив зміст тої ночі. Той є старшим чоловіком. той має досить підвішаний язик. той є націонаістом, і жителі інших земель викликають в нього насмішки. той працює в компанії, з якою Один не хотів би мати нічого спільного. той возить з собою записи класики від Баха та промови від Гітлера. той був дивний... та ніч мала одну дивну годину... і все тоді було дивне... дивна година була, бо вона просто була, затесалася серед інших, звичайних. вся Европа тоді міняля свій час... і всі мали необліквану годину... поїзди могли їхати поволеньки. сплюхи - спати на годину довше. годинники - повертатися назад, щоб ту годну пізнати... в того закипів радіатор. той викликав ADAC. і тішився, що серед ночі приїде служба, і первірить його машину. поки той і один (що тоді не був один) чекали бійця ADACу, то слухали музиу. тому сподобався Кітаро. той мав настрій, побешкетувати. той мав годину, на яку не сподівався. тому вони заїхали набагато далі, ніж обоє сподівалися...
Один не довго був один. Третій же був жителем Берліну західного і прямував додому. він був водієм, водієм зі стажем і все своє життя прожив в Берліні західному... Все життя Третього було порізане політикою, хоч в політику він не ліз, але політика лізла до нього, жив бо він в Берліні, західному...
Один став один... підійшов до мапи міста на зупинці трамваю, подивився на мапу на зупинці і вирішив почимчикувати до Fernsehturm пішки. Не часто вдається оглянути Берлін західний у вранішніх променях сонця... і почимчикував по азимуту, по мапах на зупинках, на нюх... ніч завершувалася. дивна ніч з необлікованою годиною, яку всі по різному переживали, хто довше спав, хто мав бульше часу щоб не спішити, а хто просто насолоджувався зайвою, необлікоаною годиною ночі... дивної ночі...
Current Mood: relaxed
|
October 17th, 2002
03:12 am - Українці
До мене воно потрапило через Володимира Бельямінова. А до нього через треті руки, кажуть що з якогось форуму в Інтернеті...
Украинцы - это нация, полностью лишенная комплекса неполноценности. Из
всех видов ожидания мы избрали самую зрелую философскую форму. Как
индивидуумы с окончательно сложившимися представлениями о мире, мы
вгоняем окружающую жизнь в понятные нам алгоритмы развития. Все "зная",
мы пребываем в постоянном ожидании, опираясь на заготовленные ярлыки.
Очередной парламент для нас - ничто. Очередной премьер - никто. Флот -
это то, что делится само по себе. Гривня - это рубль. Свинья - это
сосед. А сало - это продукт. Активные деловые люди в наших глазах
выглядят как озабоченные меркантильные дураки, лишенные традиционной
украинской духовности. А с другой стороны, они подтверждают ожидаемые
нами чудеса. Не двигаясь с места и не предпринимая каких-либо усилий, мы
наблюдаем за переменами вокруг: нашествием иномарок, строительством
новых магазинов, появлением диковинных товаров. Мы смотрим на все это,
как на закономерное следствие своих ожиданий. Теоретически у нас все
есть. Главное этого дождаться. Незыблемость тихого украинского рая
очевидна. Турки с москалями приходят и уходят, а девочки с веночками и
дедушка с бандурой пребывают вечно
Свою главную религиозную песню мы сделали государственным гимном.
"згинуть наші вороженьки, як роса на сонці" - то есть сами по себе…
"запануем і ми, браття, у своїй сторонці" - то есть когда-нибудь, сейчас
нам не до этого. "ще на нашій Україні доленька доспіє" - другими
словами, сытый украинец незрелыми плодами питаться не привык. Для нас
судьба - это не факт настоящего времени, а нечто до сих пор
несуществующее. Все, что с нами происходит, не имеет никакого значения,
потому, что в каждом украинском доме обитают монахи похлеще буддийских,
знакомые с невиданным чувством Украина самодостаточна. Это российскую
птицу-тройку постоянно гоняют или на Аляску за снегом, или в Порт-Артур
за мордобоем. А нашим задумчивым волам ходить некуда и незачем, ну разве
в Крым за солью.
Украинская философствующая душа не приемлет резвых нордических мыслей
или поступков. Ведь ожидание чуда - это сложнейшая внутренняя практика.
Она не позволяет нам отвлекаться на суетное. Только хрущи, которые "над
вишнями гудуть", имеют право тревожить нас по вечерам. Нас бессмысленно
чем-либо соблазнять. Изначально поместив себя в центр Вселенной, мы
существуем в ином измерении. Нам не нужна целеустремленность. Мы сами
являемся целью. Мы ни в ком не испытываем нужды, но в нас нуждаются все:
варяги любили у нас пожить, татары - поживится, Петр 1 не мог без нас
построить Петербург, его дочь не могла спать без нашего мужчины, Сталину
мы помогали охранять лагеря, а Гитлеру воевать. У нас так много
чудотворного здоровья, что даже Чернобыль мы согласны взять на себя.
P.S. Москалям просьба не показывать!! Проверено - действует похлеще
подбитого самолета, красной тряпки на быка, училки на нерадивого
ученика и т.п. В общем - это бомба замедленного дейтсвия на сознания
наших соседей.
- «додаток»
-
- мені одразу
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=91.7) madnomad повідомив, що це Гyстав Водичка,
член Всеукраїнської громадської
організації "Захист" і твір його
"Украина - pодина дpемлющих ангелов" було опубліковано ще в
першому номері за 2000 рік журналу
"Захист".
А по форумах воно пройшлося дійсно серйозно, що заствляє
задуматися...
Current Mood:  productive
|
August 29th, 2002
11:09 am - Сни
Ой, а це дуже непевна тема до оповідання. Коли він сниться і що в ньому сниться? Скільки там уже набутого досвіду а скільки того що буде, або придумано?
От і сьогодні м збудився в дуже цікавому насторої. Радісному... Сталося так, що пробудившись я усвідомив, що то був тільки сон і не прийдеться мені жити так яко було у тому сні. Але то було сильне враження і хороше досвідчення.
Сталося так, що мене вимкнуло майже на 2 роки (без 9ти днів) з мого життя, вимкнуло разом з повною амнезією того що за ті два роки відбувалося. Тобто закінчив я життя точно 28-го серпня 2002-го а продовжив 18-го серпня 2004-го. В мене часто виникали думки з цього приводу (а що якщо я "випаду" з життя на рік, абощо?), але ніколи вони не давали таких яскравих результатів. І мене зустрічають в родині, я помічаю дрібні зміни в оточуючому світі, в курсі гривні :)... І найважчим є "Remember Everything" відновити тяглість подій, стосунків з людьми, впорядкувати в голові факти, повідкидати неактуальні, і залишити важливі. Для всіх же я пропав на два роки! Всі ніби і без мене успішно ті два роки прожили і мені потрібно назад повертатися в життя, вбудовувати себе. втручатися... Брат, наприклад, починає моментально нагружати справами, що ще 2 роки тому були для мене неадекватними. То щось на зразок починати життя заново, але уже маючи досвід і не з самого початку...
Так виглядає, що сей останній сон буде потужним уроком, і почуття deja vu буде відвідувати частіше, надто багато неординарних деталей я помітив. Тепер прийдеться спостерігати, як ті деталі ставатимуть реальністю...
Current Mood:  impressed
|
|
|
|
